Всесвітній день у національній інтерпретації
Сьогодні Всесвітній день біженців. Ще ніколи жодна з пам’ятних дат, зазначених в календарі ООН, так безпосередньо не стосувалася України. Війна, розпочата Росією, вигнала з насиджених місць 11,7 мільйона людей. Понад 4,6 мільйона виїхали за кордон, ще 7,1 мільйона були переміщені всередині країни.
Є й інші дані. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ) подає приблизну кількість біженців, зареєстрованих у 44 країнах Європи. Станом на 1 червня загалом з України від початку війни виїхало (без урахування потоку на в’їзд) від до 6,983 до 7,300 млн осіб. З них до Польщі потрапили – 3,690 млн, до Росії – 1,041 млн (виїхали та депортовані), Румунії – 587,22 тис., Молдови – 483,31 тис., Угорщини – 698,42 тис., Словаччини – 466,26 тис., Білорусі – 16,67 тис.
Люди втікали з районів бойових дій, часто не прихопивши навіть найнеобхіднішого. Ворог не випускав їх з оточених міст, з окупованих територій, прикриваючись, як живим щитом. Тижнями утримував на блокпостах спочатку на холоді, а згодом – під палючим сонцем. Обстрілював дорогою і навіть діставав бомбардуваннями на відносно безпечних територіях, куди вони евакуювалися.
Серце холоне від кадрів, на яких розстріляні легковики з великими написами на лобовому склі «ДІТИ»; набиті під зав’язку евакуаційні поїзди, у яких люди пів доби стоять у тамбурах, добираючись у західні області; табори просто неба у степу, де в спеку сотні українців (жінок, дітей, людей з інвалідністю) днюють і ночують в очікувані перепустки на не окуповану територію.
Сльози навертаються на очі від оповідей людей з обмеженими можливостями, які пропливали -надцять кілометрів в холодній воді, долали пішки велетенські відстані, зморені й голодні ночували в полях, тікаючи від ворога. Здолати такі перешкоди можна було лише в стані надзвичайного стресу, з якого вийти вдається далеко не всім, навіть опинившись у безпеці.
Й справді, годі уявити, в якому стані перебувають ті, хто врятувався. Адже одні втратили рідних чи самі були поранені, інших окупант позбавив житла і всього майна, нажитого впродовж років. Ще у когось відібрав бізнес, створюваний роками, чи роботу, яка була основним засобом існування. Безробітними стали понад 5 млн наших співвітчизників.
Усі ці люди потребують елементарного: даху над головою, медичної допомоги, їжі, ліків, одягу… Їм допомагають волонтери, мешканці західних і центральних областей України дають прихисток у своїх домівках. Держава зі свого боку підтримує матеріально як може. Адже велетенські витрати на армію, дефіцит бюджету, який змілів через втрати в економіці, не дає змоги розщедритися. Щодо емігрантів, то їм допомагають утриматися на плаву дружні до України держави.
Тож і виходить так, що хтось влаштувався досить комфортно, комусь поталанило менше, а частина біженців уже повернулася додому. За останній місяць тих, хто повертається більше, ніж тих, хто виїздить. Про це свідчать і наші прикордонники, й за статистикою ООН, з 28 лютого до 1 червня в Україну в’їхало 2,102 млн людей без урахування даних Угорщини, РФ та Білорусі.
І це попри те, що досить часто дому, як такого, нема. Звільнені містечка під Києвом (Ірпінь, Буча, Гостомель, Макарів), великі міста у прикордонні (Харків, Чернігів, Суми) і десятки сіл та селищ, з яких прогнали ворога, зазнали значних руйнувань. А такі міста як Маріуполь, Сєверодонецьк, Попасна, Рубіжне, Лисичанськ фактично стерті з лиця землі.
І якщо влітку мешканці ще якось можуть виживати, то з настанням холодів їхні проблеми кратно зростуть. Й тут важливо, щоб демократичний світ, міжнародні структури, багаті люди і просто небайдужі до чужого горя, не залишили Україну сам на сам з агресором і тими бідами, що він створив на нашій землі.
Звісно, Всесвітній день біженців, який присвячується усім людям на земній кулі, котрі не зі своєї волі покинули домівки і опинились у складних життєвих обставинах, консолідує світ. Його вперше відзначили 2001 року, приурочивши до 50-ї річниці Конвенції 1951 року про статус біженців. А до того як Генсамблея ООН офіційно визначила його міжнародним днем, він відзначався як День африканських біженців.
Нині на планеті налічується десятки мільйонів біженців та внутрішньо переміщених осіб. І якщо раніше основна маса таких людей була з Африки, із зон афганського та сирійського конфліктів, то в Європі це сталося на Балканах у 90-х роках минулого століття. Однак Старий континент з часів розгрому гітлерівської Німеччини не бачив такої кількості біженців, як під час російсько-української війни.
Все це робить проблему біженців однією з найгостріших в сучасному світі. Тож міжнародне співтовариство консолідує свої зусилля аби полегшити важку долю цих людей. Створене в 1950 році Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ), є центральним міжнародним агентством, яке займається захистом та підтримкою біженців, сприяє їх місцевій інтеграції, добровільному поверненню на батьківщину чи переселенню до третіх країн.
Його штаб-квартира знаходиться в Женеві (Швейцарія), а представництва — в багатьох столицях та гарячих точках світу. Спочатку відомство переймалося долею біженців у Європі, які постраждали внаслідок Другої світової війни. А далі в його сферу діяльності потрапили китайські біженці в Гонконзі, алжирці, які опинилися в Марокко та Тунісі під час війни Алжиру за незалежність.
Справжнім викликом стала деколонізація 1960-х років, яка викликала великий рух біженців в Африці й істотно змінила мандат УВКБ ООН. Оскільки люди кочували з країни в країну і не знаходили хоч якоїсь стабільності, це «з’їдало» бюджет агенції. Не легше стало і в 1970-і роки, коли довелося зосередити увагу на біженцях зі східного Пакистану, Індії, а згодом — на мільйонах втікачів від війни у В’єтнамі.
У 1980-і роки проблеми не тільки нікуди не поділися, а й до певної міри загострилися. Багато країн, які підписали Конвенцію, відмовилися переселяти біженців у зв’язку з істотним зростанням їхньої кількості. Часто навіть незначні міжетнічні конфлікти в новоутворених країнах породжували велику кількість переміщених осіб. Наприкінці «холодної» війни такі конфлікти стали тривалими, тож гуманітарне втручання багатонаціональних сил почастішало.
Нині УВКБ ООН сприяє поширенню міжнародних угод стосовно біженців та наглядає за дотриманням урядами міжнародного права про біженців. Його персонал працює у різних місцях (від столичних міст до віддалених таборів та прикордонних зон), намагаючись надати захист та мінімізувати загрозу насильства, у тому числі сексуального, жертвами якого стають багато біженців навіть у країнах, що надають притулок.
Агентство шукає “довгострокових” рішень, допомагаючи біженцям повернутися на батьківщину (якщо умови це дозволяють), сприяючи їхній інтеграції у країнах, що надали притулок, чи, допомагаючи переселитися до третіх країн. Мандат УВКБ ООН й надалі розширювався, щоб охопити крім біженців ще й інші групи: шукачів статусу біженця, біженців, що повертаються на батьківщину, та внутрішньо переміщених осіб та осіб без громадянства.
В Україні УВКБ ООН працює в з 1994 року і разом з місцевою владою, партнерами та громадськими організаціями допомагало внутрішньо переміщеним особам під час спровокованого Росією нападу на Крим та Донбас у 2014 році, а також біженцям з інших країн та особам без громадянства, які шукали прихистку в Україні.
Після початку повномасштабної війни, яка спричинила жертви серед мирного населення та руйнування цивільної інфраструктури, коли понад 11 млн людей залишили свої домівки в пошуках безпеки, захисту та допомоги як всередині України, так і за її межами, в рази зросли гуманітарні потреби українських біженців та приймаючих країн.
Регіональний план реагування щодо ситуації вимушеного переселення об’єднує ООН, неурядові організації (НУО) та інших відповідальних партнерів і зосереджується на підтримці урядів приймаючих країн для організації безпечного доступу до їхніх територій для біженців та громадян третіх країн, які втікають з України, відповідно до міжнародних стандартів. Йдеться і про надання послуг із захисту та гуманітарної допомоги.
Й оскільки переміщення населення і його потреби продовжують стрімко зростати, то УВКБ ООН створило нові офіси в центральній та західній Україні, куди прибула велика кількість ВПО у пошуках безпеки. Їм також надається гуманітарна допомога там, де це необхідно та можливо.
Скажімо, офіси у Дніпрі та Вінниці служать важливими базами для надання вкрай необхідної гуманітарної допомоги та послуг із захисту людей, які проживають у центральних, східних, північно-східних та південно-східних регіонах України, у тому числі постраждалим від бойових дій. Основна мета оперативного забезпечення УВКБ ООН полягає в тому, щоб надати негайну допомогу тим, хто тікає від війни, одночасно закладаючи основу для стійких і довготривалих рішень, тісно співпрацюючи з державними та місцевими органами влади, партнерами на рівні громад.
Міністерство розвитку громад і територій України та УВКБ ООН співпрацюватимуть задля підтримки внутрішньо переміщених осіб, зокрема щодо пошуку стійких і доступних житлових рішень. Це передбачено Меморандумом про взаєморозуміння, який нещоденно підписали очільник Мінрегіону Олексій Чернишов та представниця УВКБ ООН в Україні Кароліна Ліндхольм Біллінг.
Пані Біллінг наголосила, що це партнерство спрямоване на підтримку уряду і народу України у пошуку гідних та стійких варіантів розв’язання питань з житлом для людей, які втратили свої домівки. Водночас управління надає підтримку місцевій владі у багатьох областях, куди прибувають люди у пошуках безпеки, щоб там розширити можливості тимчасових приймальних центрів.
У подальшому ООН збирається допомагати з реконструкцією та перепрофілюванням колективних центрів, а також співпрацюватиме з владою та партнерами, із самими переміщеними особами у розробці різних стійких рішень у сфері житлових питань для людей, які не зможуть повернутися до своїх рідних місць найближчим часом.
Окрім того, організація сприятиме картографуванню та оцінці масштабів пошкоджень і руйнувань цивільного житла, проведенню ремонту пошкоджених будинків та реконструкції колективних центрів, а також допомагатиме розробляти гідні та безпечні рішення щодо житла для переміщених осіб.
В УВКБ ООН запевнили, що в усіх своїх програмах орієнтовані на забезпечення стійкості та досягнення довгострокових рішень як для переміщених осіб, включаючи людей похилого віку, людей з інвалідністю, сімей з маленькими дітьми, так й індивідуальних домогосподарств. І хоча універсального рішення для всіх не існує, ресурси вкладаються в рішення, які дійсно відповідають потребам і прагненням людей.
Цьогорічний Всесвітній день біженців, мабуть, відзначатиметься різноманітними заходами в багатьох країнах світу на підтримку вигнаних війною та репресіями людей. Ці заходи зазвичай організовують як самі біженці, так і представники влади, приймаючі громади, компанії, знаменитості, діти та широка громадськість. Але, не приведи Господи, щоб про наших біженців та тимчасово переміщених осіб згадували лише у дні, визначені в календарі ООН.
Старший науковий співробітник
наукового відділу фондово-експозиційної роботи
ДАЦЮК Л.К.
