Свято – нове, а державність -давня
28 липня вперше відзначаємо День Української державності, указ про відзначення якого Президент Володимир Зеленський підписав ще торік під час параду на День Незалежності. А ось депутати проголосували за цей законопроєкт майже через дев’ять місяців потому, коли вже відбулося повномасштабне вторгнення рашистів на нашу землю і потік ворожої пропаганди, яка перекреслює державність українського народу, захлеснув не лише путінську росію, а й окуповані нею території.
У пояснювальній записці до закону йдеться про те, що встановлення свята сприятиме утвердженню спадковості понад тисячолітньої історії української держави, захисту національних інтересів України у сфері інформаційної безпеки. В умовах збройної агресії рф проти України росія на найвищому державному рівні активно просуває фейковий образ російської держави – захисника традиційних цінностей, започаткованих при Київській Русі – православ’я, народності та державності. У цій системі дезінформації українці не є окремим народом, який має більш ніж тисячолітню історію державотворення, а є складовою триєдиного російського народу, а історія Київської Русі – етап російської державності. Ці тези фактично стають ідеологічним приводом для обґрунтування продовження збройної агресії російської федерації проти України, – сказано в записці. 
Закон набрав чинності 9 червня 2022 року. Згідно з ним доповнюється ст.73 Кодексу законів про працю новим абзацом щодо встановлення 28 липня Дня української державності як святкового дня. Він, до слова, збігається з Днем хрещення Русі-України, коли вшановується пам’ять видатного державотворця, святого рівноапостольного князя київського Володимира Великого також привласненого агресивним сусідом.
Тривалий час церква московського патріархату використовувала це свято як привід для поглиблення розколу в українському суспільстві. І шкода, що цьогоріч через воєнний стан не доведеться по-новому відзначити його. Але й обходити увагою нове свято також не слід. Адже насправді маємо славну історію державотворення, яку агресивний сусід почав красти ще у ХVII cторіччі.
А вона ж, наша історія, своїм корінням сягає IХ століття, коли Київська Русь тривалий час (аж до татаро-монгольського нашестя) була однією з наймогутніших держав на континенті. Укріплювала дипломатичні зв’язки через динасційні шлюби з найбільшими європейськими країнами, вправно захищала свої кордони, знала писемність, мала свою валюту, успішно торгувала не лише з сусідами, а й з далекими землями.
І це в ту пору, коли на території Московії все ще блукали агресивні напівдикі племена, а на місці її столиці було непролазне болото. Тож тамтешні правителі – спадкоємці орди вирішили: не з азійського ж улусу починати свою «славну» європейську історію. Тому й довелося Петру I вести загарбницьку агресивну політику, насильницьким шляхом впроваджувати на підвладній території норми цивілізованого світу, перейменовувати Московію в Росію і привласнювати чужу історії заради легенди про древнє коріння держави, якої не було.
На відміну від примітивного Петра, значно освіченіша німкеня Катерина II діяла набагато підступніше: наказала вивезти з українських монастирів всі стародавні літописи, частину з яких спеціально створена комісія знищила, а решту переписала на свій лад. З того часу й пішла масштабна фальсифікація історії Російської імперії і нівелювання Малоросії – кількох південних губерній, у яких не могло бути ні своєї мови, ні історії, ні, тим паче, державності.
Насправді ж все це в нас було, є і буде. Зі здобуттям незалежності правдива українська історія повернулося як у підручники, так і в свідомість громадян. Маємо свою суверенну демократичну державу. У міжнародному праві це поняття включає суверенітет, незалежність і самостійність у зовнішніх та внутрішніх справах. Тобто це особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет спеціального апарату управління і примусу та здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкового характеру.
А ще суверенна держава має свою територію та кордони, проводить власну незалежну внутрішню і зовнішню політику на світовій політичній арені, має міжнародне визнання та державну символіку: герб, прапор і гімн. Поняття держава (як геополітична сутність) означає, що на її території проживають громадяни, в державних установах використовується державна мова, де-факто і де-юре встановлена влада держави, в повному обсязі ходить офіційна валюта.
Суверенна держава в політико-географічному, військовому і економічному відношенні не може бути залежною. Спираючись на волю нації, вона самостійно вирішує, до яких політико-географічних, військових і економічних союзів, груп, альянсів чи об’єднань вона прагне приєднатися. Саме цього нас намагається позбавити ворог, і відстоюючи саме ці постулати, нині на фронті не шкодує життя цвіт нашої нації.
Старший науковий співробітник
наукового відділу фондово експозиційної роботи
ДАЦЮК Лариса Кирилівна
