3 березня цього року виповнюється 200- років від дня народження Костянтина Ушинського
“Учив патріотизму ще 180 років тому”
Усі видатні педагоги (К.Ушинський, А. Макаренко, В.Сухомлинський), якими гордилися в російській і радянській імперіях – українці за походженням. Звісно, великодержавники ніколи про це не згадували, а зазвичай просто приписували їхні імена і заслуги своєму «отечеству».
Костянтин Ушинський (1823-1870 рр.), чиє 200-ліття від дня народження відзначаємо в ці дні, правознавець, один із засновників педагогічної науки та народної школи, автор праць з теорії та історії педагогіки, підручників для початкової школи. Словом, педагог від Бога. 
У своїй педагогічній системі важливе місце відводив вченню про мету виховання, що визначалося як підготовка людини до життя та праці, як формування у ній почуття обов’язку перед народом, виховування патріотизму. У виховному процесі вчений відводив значне місце сім’ї та вважав украй необхідним родинне виховання.
Окрім того, він приділяв велике значення мові народу. На його переконання, «якщо вимерла мова в устах народу, вимер і народ». Саме тому обстоював думку, що кожний народ має право на школу рідною мовою, засуджував царизм за заборону вивчення української мови.
А ще К.Ушинський визначив основні шляхи та засоби розвиваючого навчання, був поборником класно-урочної системи навчання, врахування вікових і психологічних особливостей дітей. Надавав важливого значення праці у психологічному та фізичному розвитку людини, вказував на керівну роль школи й особи вчителя у вихованні дітей.
Учений склав підручники для початкового навчання «Дитячий світ і Хрестоматія» та «Рідне слово», в яких науковий рівень знань поєднувався з доступністю, яскравістю викладу та служив завданням морального й естетичного виховання. Основною фундаментальною працею науковця вважається психолого-педагогічний та філософський тритомний твір — «Людина, як предмет виховання».
Тож у ці нелегкі для України часи не просто пом’янімо ювіляра, а звернімося до його праць, які у складний воєнний час допоможуть виховувати Людину, Патріота, Захисника рідної землі. Він це робив ще 180 років тому.
Сам К.Ушинський здобув хорошу освіту спочатку в Новгород-Сіверській гімназії, а згодом у Московському університеті на юридичному факультеті, який закінчив з відзнакою. Згодом склав магістерський екзамен і вже 1844 року отримав ступінь кандидата юриспруденції.
Працював на різних посадах у Демидівському юридичному ліцеї, Гатчинському сирітському інституті та Смольному інституті шляхетних дівчат. Також обіймав посаду редактора і писав статті до таких видань, як «Современник», «Библиотека для чтения», «Журнал для воспитания», «Журнал Министерства народного просвещения».
Однак ще в університеті студент-юрист вирішив присвятити своє життя педагогіці. З початком викладацької діяльності отримав не лише повагу і любов ліцеїстів, а й переслідування з боку царського режиму. Його неодноразово звільняли з роботи за «за свободу думок і передачу їх вихованцям ліцею», звинувачували у вільнодумстві, невідповідному ставленні до начальства та навіть безбожництві й аморальності.
Переслідували К.Ушинського не лише на викладацькій роботі, а й під час журналістської діяльності. Тривале цькування з боку царського режиму підірвало здоров’я вченого і він змушений був виїхати на п’ять років до Швейцарії на лікування. Там у своїх працях він детально обґрунтував власну позицію щодо педагогіки, написав капітальну працю «Педагогічна антропологія» і вивчав стан тамтешньої шкільної справи, знайомився з досвідом народних шкіл, вчительських семінарій та жіночих навчальних закладів Німеччини, Франції, Бельгії та Італії.
Нарешті і в Росії крига скресла: у 1868 році у Санкт-Петербурзі вийшов 1-й том класичного твору К.Ушинського «Людина як предмет виховання», а наступного року ще один том. Також під час свого вигнання вчений написав низку інших робіт («Листи із Швейцарії», підручники «Рідне слово» у трьох частинах, «Керівництво до викладання за «Рідним словом» у двох частинах та кілька десятків статей, присвячених проблемам педагогічної психології).
Однак лікування за кордоном не допомогло. Творчому розвою істотно перешкоджала хвороба. Та попри тяжкий стан, повернувшись додому, К.Ушинський продовжив займатися науковою діяльністю й докладав чимало зусиль до завершення і видання низки своїх праць. Правлячи рукопис 3-го тому «Педагогічної антропології», учений помер за робочим столом 22 грудня 1870 (3 січня 1871) року.
На його могилі встановили мармурову плиту з епітафією, автором якої був Павло Тичина. Поет, якому педагогіка також була не чужою, присвятив ученому такі рядки:
В роки царської сваволі
Він жадав народу волі,
Працював для Батьківщини,
Душу розумів дитини,
Школу добував з безодні
Став безсмертним він сьогодні.
Після визволення українських земель від гітлерівських загарбників П.Тичина, який очолював Міністерство освіти України у 1943-48 рр., доклався до становлення перерваного окупацією навчального процесу, відновлення поруйнованої ворогом мережі шкіл, профтехучилищ та вишів.
В їх числі був і Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, який носить ім’я К. Ушинського. Нині провидіння розпорядилося так, що його колектив активно співпрацює зі столичним Літературно-меморіальним музеєм-квартирою П. Тичини, допомагаючи науковцям музею досліджувати життя і творчість поета.
Автор – Лариса ДАЦЮК, старший науковий співробітник наукового відділу фондово-експозиційної роботи
