Прудивус С.В. «Чорнобильський зошит» Павла Тичини

«Чорнобильський зошит» Павла Тичини

Хто жінку сердешну оплакувать буде?
Напевно, здається, що втрата мала?

Анна Ахматова

 

Павло Тичина і аварія на Чорнобильській АЕС – здавалося б, нереальна тема. Павло Тичина, котрий преставився до Бога в 1967 році та «зірка Полин», що зробили гіркими 1/3 вод на землі майже через два десятиліття по тому. Зв’язку ніякого. Але дивним чином між щоденниковими записами поета збереглися нотатки про регіон і людей, які з висоти сьогодення промовляють до нас зовсім  іншим голосом.

1954 рік. Електростанції ще немає. На її місці ще росте дерево і трава, гніздиться птиця і випасається людська худоба. Осінь. Павло Тичина з невеликою компанією – Дмитром Косариком та Дмитром Білоусом вирушають у поїздку селами Київщини. Копають картоплі, збирають доспілі помідори. Поетів часто виряджали в народ надихатися на творчість про «мир, труд, май». До того ж, Павло Тичина був ще й депутатом – а, значить, мав неодмінні обов’язки зустрічатися з виборцями. Поїздку, як згадує Дмитро Білоус, заплановано, насамперед, в Чорнобиль, а звідти у навколишні села. Задля власної пам’яті, а, як виявляється, і для нас, Тичина залишив невеликі, часто тезисні записи, які сам назвав «Чорнобильський зошит».

Осінь. Павло Григорович з колегами зупиняється в оселі батьків дружини Дмитра Білоуса Олени. То було в самому Чорнобилі – по вулиці 25-річчя Жовтня, будинок 7 А. Місто Тичині сподобалося, а надто хороші та привітні господарі. На пам’ять поет залишить свою книгу «Шевченко і Чернишевскьий» з дещо несподіваним записом: «Вельмишановному Тимофію Никифоровичу, в родині якого я, разом з Д. М. Косариком і Д. Г. Білоусом, провів найкращу декаду життя свого, на згадку цю книжечку маленьку дарую. Павло Тичина. 13/ІХ-54, м. Чорнобиль».

Нині за допомогою Гугл-панорами (дата зйомки – червень 2020 року) нам вдалося відшукати будинок, про який так тепло відгукувався Павло Тичина. Сама вулиця вузенька і потопає під аркою гілля, що полонили її. Будиночок цегляний, можна сказати, добре збережений, вікна та двері вибиті. Через густі зарослі бачимо здичавілу лозу винограду, а ближче до вулиці – колодязь без цямриння. Це все, що залишилося від колишнього обійстя. А неподалік – всього метрів стоп’ятдесят – скульптура колючого ангела, меморіальний комплекс «Зірка Полин».

У Чорнобилі Павло Тичина зустрічався з робітниками судноремонтного заводу, бригадиром тракторного заводу на прізвище Гузенко, а потім вирушив у подорожі по селах району. Поетів шлях пролягав через село Копачі – одне з найближчих до майбутньої електростанції. У складі урядової комісії Павло Григорович побував на фермі шовкопрядів. Тут він познайомився з бригадиром Ульяною Чудо: «Сама вона в зеленій кофті і в червоній спідниці назустріч нам з підскоком бігла з-поміж дубових кущів». Розповідь шовківниці дбайливо записана Тичиною до зошита: «Поливаємо віничком, чистою водою плескаємо на гілля, щоб шовкуни напивались… чистимо дубину, знімаємо хворих (шовкунів) та сухе листя, спалюємо. І при місяцю переносимо шовкунів на свіжі кущі. Упаде [шовкун] — то ми підбираємо, щоб мурашка, бува, не вкусила [його]». Тичина також занотовує: «План урожаю – 100 кілограм, А Чудо здає 500». Після відвідин ферми шовкопрядів Тичина з делегацією, вражені красою природи, зупинилися неподалік села біля річки Прип’ять. «Ще й руки умочили».

Село, де так щедро годували шовкопрядів, виявилося одним з найближчих до атомної електростанції – всього 1,5 км. На момент вибуху в ньому проживало 1114 осіб. Збереглися документальні кадри телестудії «Прип’ять-фільм» 1980 року, в яких зафіксоване мирне життя копачівчан. Минулого року ютуб-канал ЧорнобильУрбанНаслєдіє опоублікував широке інтерв’ю з мешканкою с. Копачі Ганною Корж. За словами жінки, вони цілий тиждень ще ходили на ферму, поралися. Тільки 3 травня відселили людей: запевнили, ніби відвезуть на три дні до лісу. «То ми хто в чому був – курточка балонова, що в ній до коровів ходила, тапочки робочі, й пішли», – згадує жінка. З пожитків забрали тільки свині і худобу, а все решта залишилося напризволяще.

Покинуті садиби були настільки заражені радіацією, що менш ніж за пів року було прийнято рішення зрівняти село з землею. Військова техніка руйнувала ще добротні будинки, а руїни засипали ґрунтом. Уціліли лише приміщення ферми та дитячого садочка. Пішла у небуття й оселя бригадира-ударниці Ульяни Чудо. Нині на місці колишнього села – ліс. По боках проїжджої дороги – порослі травою та кущами горби зі знаками радіоактивності. Там колись стояли будинки.

Однак, Ганна Корж, уродженка Копачів, розповіла про найжахливіший наслідок подій квітня 1986 року: «І вимерло село. Не тільки старі, а й молоді померли. Це тільки ті, яким на момент аварії було років по 5-6, так ще живі, і то умруть. А село вимерло».

Запустіння  чекало і на поля, оспівані Тичиною в поезіях, які умовно можна назвати «Чорнобильським диптихом». В поезії «У Чорнобилі» читаємо:

…Були

удень в радгоспі ми. Насичене

новаторством життя,— хвали

презолотої гідне,— творчою

бадьорістю всього мене

наповнило. І от — узорчою

дрімотою враз промайне

в очах моїх (що все стуляються)

то ланкова, то тракторист…

Вони до мене озиваються —

і в їх словах глибокий зміст.

Земля в плодах по-вересневому

така вже щедра, гомінка!

Десь по кружечку металевому

дитина пальчиком черка…

У селі Залісся Павло Тичина зустрівся з Героєм Соціалістичної праці, ланковою колгоспу «Дружба» Одаркою Пелагечою. Їй він присвятив поезію «До знатної ланкової»:

А ще ж згадалось… Ми в селі

Заліссі. В полі. В сильнім, мужньому

триманні волі — по землі

Чорнобильській — разом з бригадою

Одарка Пелагеча йде

і власним прикладом, порадою

всіх окриляє.

Колгосп, на той час імені Сталіна, володів більш ніж п’ятьма тисячами гектарів сільськогосподарських угідь. «У ньому, – писав Тичина, – 50 ланок (у полі), а також переробляє льон. Коли однорідна робота, тоді всі члени ланки (льонарки) заходять до хати Ковган Уляни Йосипівни і гуртом йдуть у поле.» (с 389.) І в Копачах, і в Заліссі, Павло Тичина бував на полях,знайомився, спілкувався з працівниками.

Від електростанції Залісся розташовувалося на відстані майже 15 кілометрів, тому будинки не знесли. Нині воно – об’єкт на туристичному маршруті.

Павло Тичина на урочистому вечорі в честь свого 70-річчя у 1961 році виступив з промовою. Дивним чином в ній поєдналося два тепер таких нерозривних понять як «атом» і Чорнобиль. Тичина, дотримуючись офіційного тону, говорив про знакові для концепції комуністичного будівництва речі. Згадав про свої рядки

Ми тривожим стратосферу,

Атомне ядро і сферу…

і зазначив: «Зразу ж скажу: про атомне ядро тоді усі ми, поети, занадто мало знали. А зараз… Вимпел на місяці…». А далі перейшов на людей, які по-своєму творили історію: «Був я і в Чорнобилі». Тичина тоді працював над збіркою «Зростай, пречудовий світе» і окреслив принципи своєї поетичної роботи так: «У глиб епохи занурюватись — це принцип кожного справжнього поета. В серця людей переміщатись — так же само». Павлу Григоровичу, на щастя, не вдалося побачити до чого доріс світ його героїв.

«Чорнобильський зошит» Тичини – невеликий за обсягом. Але в ньому дбайливо занотовані імена та прізвища, обставини біографій та яскраві риси вдачі колгоспників і колгоспниць, а також власні враження від спілкування з ними. Тепер, коли справа їх рук знищена, закопана в землю, покинута, перетворена в пустку, мимоволі задумуєшся: чи ж не один з найважчих наслідків Чорнобиля – це перевернуті за одну мить долі тисячі людей, які працювали, мріяли, боролись, сподівались, які жили. Коні Пржевальського освоюються на призвіллі. Зелена сосна росте на місці рудого лісу. Людство навчилося співіснувати поряд з радіацією. А ті покалічені життя, хто їх поверне? Хто поверне щасливе надвечір’я тим натрудженим ланковим, селянам робітникам, яких Павло Тичина, по його ж слову, колись перемістив собі у серце? І яка їх вина? Вже за словами іншого класика: «лиш тем, что хочется мне кушать». Тому нині Павло Тичина, попри хронологічну колізію, знову і знову закликає нашу пам’ять ніколи не переставати.

Сергій  Прудивус

головний  зберігач  фондів.

Оставьте первый комментарий

Оставить отзыв

Ваш e-mail (не публикуется).


*