Павло Тичина на сторінках видань ВАПЛІТЕ Д.Нестерчук

В щоденнику Павла Тичини за грудень 1920 р. є згадка про літературне угрупування «Гроно» «…Лаври Грона нас не спокушають. «Гроно» на вулицю вийшло. Це сміливо й похвально, але я за деяких гроністів боюся…» «…Ліда каже: отепер прийшли гроністи. Коли б я був поетом, це мені було б неприємно. Люба, і після гроністів ще нові з’являться. А там іще іще. Це ж закон історії…». [1] Доволі цікавий запис, який можливо свідчить про заохочення гроністів, вступити до їхніх лав. Проте Павло Григорович на той час вже відомий поет (доречі колишній член літературно-мистецьких організацій «Музагет», «Дев’ять») доволі скептично відреагував на захоплення від діяльності «гронівців» своєї майбутньої дружини Лідії Папарук. Навіть висловив дивну фразу «…коли б я був поетом…». Але важко не погодиться з поетом у твердженні що з’являться нові групи, течії, напрямки.

У 1923 р. переїхавши до Харкова у Павла Тичини починається нове літературне життя. До літературних угрупувань він уже не такий упереджений, тому і вступає до «Гарту» (союзу українських пролетарських письменників) ідеологом і натхненником якого був його друг Василь Еллан-Блакитний. Павло Тичина паралельно працював редактором літературно-мистецького відділу журналу «Червоний шлях».

У кінці 1925 року «Гарт», по суті, розпався. Після смерті фундатора й натхненника Василя Еллана-Блакитного цю різнорідну письменницьку братію вже нічого не тримало разом. 14 жовтня 1925 року харківські письменники зібралися на нараду, на якій, як свідчить уцілілий протокол, придумали ВАПЛІТЕ. Серед групи письменників був і Павло Тичина.

20 листопада 1925 р. офіційно було утворено «ВАПЛІТЕ» (Вільна Академія Пролетарської Літератури). Вона опинилася в центрі літературного скандалу, який став кульмінацією літературної дискусії. Статут нової організації, попри звичні запевнення у вірності марксистському світоглядові й відданості Комуністичній партії, повторював деякі ідеї з попередньої полеміки: ВАПЛІТЕ встановлюватиме зв’язки з організаціями-однодумцями в інших країнах, боротиметься за мистецьку досконалість, стежитиме за закордонними літературно-мистецькими течіями й Гарантуватиме своїм членам свободу формального експериментування.

Багато кращих письменників серед плужан, футуристів та інших приєдналися до Бажана, Дніпровського, Досвітнього, Епіка, Йогансена, Копиленка, Коцюби, Куліша, Любченка, Панча, Сенченка, Слісаренка, Смолича, Сосюри, Тичини, Хвильового, Шкурупія і Яновського. Серед членів-засновників були також Олександр Довженко. [2]

Улітку 1926 р. ВАПЛІТЕ випустило у світ своє перше видання — «Вапліте. Зошит перший», що містив не оригінальну поезію чи прозу, а кілька статей, які разом складали ніби маніфест новоутвореної організації. Зі своїми програмними статтями виступили Олесь Досвітній, Олекса Слісаренко, Олександр Довженко, Майк Йогансен, також був видрукуваний статут Вапліте. Павло Григорович участі у написані літературних маніфестів не приймав. Загалом, протягом всієї творчої діяльності поет не вдавався до теоретичних літературних розробок, літературознавчих студій, тощо. Тому в першому виданні Вапліте, читачі не мали змоги побачити текстів Павла Тичини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Другим виданням літературної організації «ВАПЛІТЕ» став літературний альманах (який в подальшому мав виходити регулярно). На сторінках альманаху був вперше надрукований вірш-гекзаметр Тичини «Чистила мати картоплю» уривок з поеми «Шабля Котовського». Альманах так і залишився в єдиному примірнику, згодом літорганізація дійде висновку про створення однойменного журналу. Проте уміщений в альманах вірш Тичини викликав великий резонанс. Так голова Раднаркому України Влас Чубар на Харківській окружній партконференції виступив із засудженням твору поета, за просування національного дурману в пролетарську літературу. Така заява слугувала сигналом якщо не до цькування, то до заходів «перевиховання» й залучення її автора до когорти пролетарських всенародних співців. Подібні напади на письменників ваплітян з боку опонентів, були не поодинокі, це було звичним для літературної дискусії 1925-1928 рр. Та з 1926 р. до цієї критики долучилися партійні органи.

На цей закид Павло Тичина відреагував виправданням, здійснивши своєрідний «похід до Каносси». У листі до редакції газети «Комуніст» від 03.02.1927 р. Тичина написав: «Прочитавши у Вашій газеті «Комуніст» число 11, доповідь Чубаря на Харківській окружній партконференції, я був дуже здивований, коли знайшов там цитату з свого твору «Чистила мати картоплю», тим більше, що твір цей виставлено було, намек на тослтые обстоятельства» і як «протаскування під прапором пролетарського писання національного дурману». Дозволю собі заявити: ніколи й ніде я не протаскував національного дурману. Надрукований уривок це є лише вступ до моєї більшої поеми, над якою я працюю вже кілька років. Як у вступі, я тут протиставив дві сили – стару, що відходить, але ще чіпляється життя (виявом якої є матір), і нову силу, революційно переможну, в особі сина комуніста…» [3]

 

 

5 листопада 1926 р. відбулися летючі збори президії та контрольної ради, на яких ухвалено видавати періодичний журнал «ВАПЛІТЕ» (двомісячник) у редколегію обрано: Тичину, Ялового, Досвітнього, Слісаренка. Журнал мав бути друкованим органом літературної організації, на сторінках якої мали друкуватися ваплітяни, а також інші літератори і митці які розділяли естетичні засади «ВАПЛІТЕ».

Перший номер журналу Вапліте вийшов на початку 1927 р. На той час у творчості Тичини намітились певні зміни, остання збірка «Вітер з України» вийшла у 1924 р., поодинокі вірші друкувались у періодиці. Павло Григорович продовжує працювати над поемою – симфонією «Сковорода», вправляється в гекзаметрах, експериментує з класичним віршем – «Кримський цикл» (1926). Та найбільше в цей час поет зосереджується на вивченні іноземних мов, а саме вірменської та турецької, переклади з яких друкував на сторінках журналу. У першому номері вийшли переклади поезій Лева Квітка з єврейської (цикл «Німеччина») та Мехмеда Еміна «Дівчинка з сірниками»

 

 

Другий номер журналу «Вапліте» містив переклади Павла Тичини з вірменської мови поетів О. Цатуряна «Дні робітниці» та Левона Шанта «Ніч»

П’ятий і останній номер журналу «ВАПЛІТЕ» (шостий був вилучений) вийшов з оригінальною поезією поета. Вірші «Н.І. Подвойському» та «На вбивство Сако й Ванцеті» відносно слабких та пролеткультівського штибу.

 

 

Протокол загальних зборів від 12.01.1928 р. засвідчив самоліквідацію «ВАПЛІТЕ» (рішенням та голосуванням членів). Думка Павла Тичини висловлена на загальних зборах, є влучною характеристикою причин ліквідації організації – «Ліквідуватися таки треба. Матеріалів про «напади» на нас занадто багато. Маємо й випади і нерівність що до цензури. Найкраще буде обговорити техніку (тобто самоліквідації) [4]

 

 

Використана література:

 

  1. Тичина П.Г. Зібрання творів: у 12 т.: Щоденникові записи. Листи. Т. 11, К., 1983
  2. М. Шкандрій. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х років. К., 2015
  3. Тичина П.Г. Зібрання творів: у 12 т.: Щоденникові записи. Листи. Т. 12, К., 1983

4. Ю. Луцький. Джерела до історії Вапліте. Мюнхен. 1956

 

Завідувач наукового відділу фондово-експозиційної роботи Дмитро Нестерчук

Оставьте первый комментарий

Оставить отзыв

Ваш e-mail (не публикуется).


*