Дворниченко Т.П. ПАВЛО ТИЧИНА І ВІЙНА

На долю Павла  Тичини та його сучасників випало немало випробувань. Але найстрашнішими і найжорстокішими подіями були війни. Аж три війни довелось пережити Павлу Григорович. Перша світова війна, що тривала протягом чотирьох років  (1914 -1918) припала на молодість поета (23-27 років). Друга війна – громадянська, гриміла по колишній  Російській імперії протягом п’яти років (1917-1921). А згодом розпочалась Друга світова війна (1939-1945). Павлу Тичині тоді було 48-54 роки.

        У власному житті йому довелось зазнати голод, розруху, смерть близьких людей, тривогу за майбутнє Батьківщини. Він бачив як молох пожирає все прекрасне, був свідком руйнації сталого світу та утворення нових держав,  призвичаювався до нових законів у житті людства. І все це відбувалось дуже болісно,      з великими втратами та відбивалось на власній долі поета, а також віддзеркалювалось у його поетичній творчості.

У роки Першої світової війни Пало Тичина відбувся як молодий поет. У 1918 році була надрукована перша його поетична збірка  «Соняшні кларнети». У ній окрім  лірики  з любовними та пейзажними мотивами чимало творів про народне горе часів Першої світової війни.

«По хліб ішла дитина – трояндно!

: тікайте! Стріляють, ідуть.

Розкинуло ручки – трояндно…

Ні Бога ,ні чорта – на бурю!

: гей ,стійте! Знайдем і в церквах.

Знялось гайвороння – на бурю…»

У вірші «По блакитному степу» поет через почуття жінки-матері лаконічними,  але дуже місткими реченнями, передає гірку картину життя без сина, який поліг у бою.

«Вийшла жита жати я.

Громова хмара!

Ой не всі з війни додому –

Вороний вітер…

гляне сонце, як дитя,

А в селі голод!

Ходять матері ,як тіні,-

Вороний вітер….

На чужині ген-ген

Без хреста; ворон…

Будьте прокляті з війною!_

Вороний вітер.»

У цій же збірці є диптих « Війна». Молодий поет  дуже гостро відчуває божевілля війни. Все його єство протестує проти неї, адже це – руйнація всього святого, красивого і щасливого.

«Благословляю, синку, на ворога.

А він: Матусю моя!

Немає, каже, ворога

Та й не було.

Тільки й єсть у нас ворог-

наше серце.

Благословіть ,мамо, шукати зілля.

Шукати зілля на наше божевілля.

Звела руку до хреста-

Аж коло мене нікого нема.

Тихо, лиш ворон : кря! кря!»

Серед моря  смертей, горя  і сліз  поет шукає порятунку для своєї душі: не загинути, не впасти ,не зневіритись, і тому закликає:

«Аероплань, душе моя, аероплань,

Не знижуйся, не падай.

Хіба одну тебе обурює людина – звір,

Жорстокість і брехня.

Хіба не у всіх розстріляні серця!»

«Аероплань, душе моя,маероплань!» Ці слова були непроголошеним гаслом всього життя Поета. Тому йому вдалось пережити «і грози , і бурі, й рокотання – ридання бандур».

Найстрашнішим випробуванням у 20 столітті для людства став  фашизм, що породив  Другу світову війну. У житті Павла Тичини, як і у всіх громадян, настали чорні  трагічні часи. Він разом із дружиною Лідією Петрівною, з якою побрався якраз перед війною, та тещею Катериною Кузьмівною вирушив в евакуацію до Башкирії до міста Уфи. Саме туди змушені були переїхати діячі української науки і культури. Павло Тичина у той час був не тільки українським поетом, але й директором Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка. Його антифашистська діяльність гуртувала народи  на боротьбу проти «фашистської гиді», за мир у всьому світі. Під керівництвом та за редакцією П.Тичини була надрукована книжка Т. Шевченко «Причинна». Між рядками поеми розмістили антифашистські вірші П.Тичини, Л.Первомайського та  А. Малишка. Цю книжку читали і на фронті, і в партизанських загонах, і на захопленій ворогом території. Часто було чути промови поета на антифашистських мітингах, які транслювалися по радіо.

Апогеєм антифашистської творчості українського поета Павла Тичини став вірш « Я утверждаюсь!»

«Я єсть народ, якого Правди сила

Ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила!-

А сила знову розцвіла .

 

Щоб жить – ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить- я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

Бо я живу.

Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!

Тобі ж кладу я дошку гробову.

Я стверджуюсь , я утверждаюсь,

Бо я живу.»

Провідний науковий співробітник
наукового відділу фондово-експозиційної роботи

ДВОРНИЧЕНКО Тамара Пилипівна

Оставьте первый комментарий

Оставить отзыв

Ваш e-mail (не публикуется).


*